СО́СНА́, сосни, жін.
1. Вічнозелене хвойне дерево, перев. з прямим високим стовбуром, довгою хвоєю і невеликими шишками, або такі дерева в сукупності. З-за темних сосен, з-за кучерявих дубів пробивалися рожеві промені (Марко Вовчок, I, 1955, 302); Вищі від усіх дерев стояли тут сосни.. з голими, жовтими, як віск, стовбурами і зеленими, рясними вершинами (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 14); Де березина витісняла сосну та пропускала паруси сонця, все, здавалось, залите було зеленим бенгальським вогнем (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 308); Весною сосна найбуйніше росте — відкладаються нові клітини, вона росте в товщину й угору (Юрій Яновський, II, 1958, 124); * У порівняннях. Прямий [Еней], як сосна (Іван Котляревський, I, 1952, 290);
// Деревина цього дерева. Вогник над свічкою ворушиться, як бджола коло квітки, пахне мертвяком і стружками з сосни (Юрій Яновський, II, 1958, 184);
// Гілка цього дерева. Бачу — по дорозі сосну розкидають (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 116); — Та хай сосни в посадці наламають! — гукнула котрась [з дівчат] (Андрій Головко, II, 1957, 97).
2. Сосновий гай, ліс; сосняк. Незабаром вони натрапили на громаду хлопців, що сиділи в сосні на піску (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 41).