СОРОМІ́ТНИЙ, а, е.
1. Те саме, що сороміцький. Хату вимазано дьогтем: паничів срамотно так понамальовано і соромітні слова (Андрій Головко, I, 1957, 218); Те соромітне підморгування, що ним почастував Суліман Катерину, буквально її перевернуло (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 402).
2. Який не почуває сорому (у 1 знач.), не соромиться; безсоромний. — Шелесь, шелесь по дубині, Шапки хлопці погубили, Тілько наймит не згубив, Удовівну полюбив… — Соромітна, нехай їй лихо! (Тарас Шевченко, II, 1953, 54).