СОРА́ТНИК, а, чол.
1. Той, хто воює або воював разом з ким-небудь; товариш по зброї. По Щорса звитяжній дорозі веде юнаків Балабай, соратник Орленка… Сабуров, герої донецьких степів, гримлять по Вкраїні, як буря, з шаблюк, і гранат, і штиків… (Володимир Сосюра, II, 1958, 461).
2. Однодумець і товариш по боротьбі, суспільній діяльності. Однодумцем і соратником російських революціонерів-демократів у визвольній боротьбі був Т. Г. Шевченко — палкий поборник дружби російського і українського народів (Комуніст України, 5, 1967, 68); Ленін посилав на Україну своїх бойових соратників (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 36).