СОНЦЕПОКЛО́ННИК, а, чол. Той, хто поклоняється сонцю і всьому прекрасному на землі. Молода поезія.. прийняла з рук співців Жовтня В. Чумака й П. Тичини пафос революційного романтизму, од рук великого філософа і сонцепоклонника М. Рильського успадкувала заповіт мудрості (Вітчизна, 3, 1967, 154);
// рідко. Той, хто поклоняється Сонцю як божеству.
СОНЦЕПОКЛОННИК
Тлумачення слова