СОНА́НТ, а, чол.
1. Приголосний звук, при творенні якого голос переважає над шумом. Разом з р, л, м, н, і, j (й) білабіальне в (w) залучаємо до сонантів (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 188).
2. У деяких слов’янських мовах — приголосний або півголосний звук, який один або разом з іншими звуками утворює склад.