СОЛОВЕ́ЙКІВ, кова, кове. Прикм. до соловейко 1, 2; належний йому. Що то ляскотить, В яснім повітрі аж дзвенить?. То соловейків спів (Микола Вороний, Вибр., 1959, 91); — Ой, соловейкове гніздечко! — гукнула Настечка і оглянулася навколо себе (Михайло Стельмах, II, 1962, 126);
// Власт. соловейкові; такий, як у соловейка. У неї соловейків голос.
СОЛОВЕЙКІВ
Тлумачення слова