СОКО́ЛИК, а, чол.
1. Назва деяких невеликих хижих птахів родини соколиних. Над верховіттям дерев цілими зграями носяться кібчики — ці меткі і граціозні корисні соколики (По заповідних місцях України, 1960, 68).
2. Пестл. до сокіл Далі став [Трохим] проситись: — Пусти менє, братику, голубчику, соколику! (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 416); [Марія Романівна:] То віддайте малюків у дитячий будинок. [Дід Сава:] Нізащо! От — здійсниться моя мрія, повернуся звідти [з космосу] — усиновлю. Замість тих соколиків, що в танках згоріли (Любомир Дмитерко, Дівоча доля, 1960, 54).
3. перев. мн. Пестливе звертання до коней. Льонька Устюжанін стояв на санях на повний зріст. Однією рукою держав віжки, а другою енергійно хльоскав батогом, вигукуючи: — Несіть, соколики, несіть, рідні (Юрій Збанацький, Таємниця.., 1971, 179).