СОЧИТИ, чу, чиш, недок.
1. тільки 3 ос., перех. і неперех. Випускати, виділяти по краплі яку-небудь рідину. Третій [потік] — лиш сочить, сльозить із каменя (Гнат Хоткевич, II, 1966, 301);
// Падати дрібними краплями. Сочив дощ, пливли хмари, шарпав вітер (Олекса Десняк, II, 1955, 314).
2. перех. Добувати, вибирати сік, рідину з чого-небудь. Щасливий в світі той, хто.. із сцільників [стільників] в лип’янку мед сочить, 3 овечок вовницю зстригає (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 58).
3. неперех., за ким—чим, розм. Підстерігати кого-небудь, стежити за кимсь, чимсь. — У нашого ж вчителя в цей непевний час непевні гості бувають. Сочити, сочити за ним треба (Михайло Стельмах, I, 1962, 486); Не довіряючи дівчині і на макову зернину, Панкратій Семенович сочив тепер за кожним її кроком, за кожним поглядом (Василь Козаченко, Блискавка, 1962, 173).