СОБА́ЧНИК, а, чол., розм.
1. Людина, що ловить або скуповує собак для продажу чи вироблення хутра. Зраз розлігся в темноті різкий свист собачника Савки, що аж шарахнулись коні (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 415).
2. перен., зневажл. Те саме, що посіпака. — А скільки їх [поліцаїв], тих своїх там [у концтаборі] собачників? (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 392); — Повернувся [Йона] в село таким катюгою, в собачники до них [фашистів] пішов… (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 61);
// Уживається як лайливе слово. Собачник ти! Чей же ти знаєш, що батюшка ждуть вина? (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 46).
3. Любитель собак.
4. Приміщення, де утримують собак для наукових дослідів.