СОБАЧА, ати, сер.
1. Маля собаки-самиці; цуценя. Улицею біжить чиєсь собача. Воно метушиться на всі боки, нюхає слід і тихо скиглить (Степан Васильченко, I, 1959, 341); Вже Данько з матір’ю наближався до дверей, як раптом.. викотилось йому під ноги кудлате собача (Олесь Гончар, II, 1959, 140); * У порівняннях. — Геть з очей! — і схопивши за руку, як те собача, вона вишвиргнула [викинула] Галю, з хати (Панас Мирний, IV, 1955, 82).
2. перен., зневажл. Про дитину. — Гонто, Гонто! Оце твої діти. Ти нас ріжеш — заріж і їх: Вони католики.. — Убийте пса! а собачат Своєю [рукою] заріжу (Тарас Шевченко, I, 1963, 133).