СМУТКО́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до смуток. Підходила [Леся] до фортепіано, торкала одноруч холодні клавіші — обзивались вони смутковими жалями (Микола Олійник, Леся, 1960, 112); Дороги життя вибирає людина. Вони бувають короткі й безмірно довгі, радісні і смуткові (Літературна Україна, 14.VI 1968, 1); * Образно. Вдяглися мрії у смуткові шати І понесли мене в дивний, мовчазний край (Леся Українка, I, 1951, 138).
2. рідко. Траурний, жалобний. Софія сиділа на канапці в чорній жалобній сукні. Вираз її обличчя не зовсім відповідав смутковому убранню (Леся Українка, III, 1952, 514).