СМУГЛЯВИЙ

СМУГЛЯ́ВИЙ, а, е. Трохи смуглий (про шкіру). Очі в Єремії блищали, смугляві щоки почервоніли. Вид аж пашів гнівом (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 73); Смугляве, з орлиним носом обличчя іноземця ще зберігало сліди колишньої вроди (Олесь Гончар, III, 1959, 226);  * Образно. Гарячий, смуглявий липень забарвив червоною оздобою вишневі сади (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 49);
//  Який має таку шкіру (про людину). Між рядками селянських коней, миршавих, схудлих, вештаються [на ярмарку].. смугляві патлаті цигани з своїми шкапами (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 357); Із низенької хати вийде мати смуглява моя, буде сина свого виглядати… (Володимир Сосюра, I, 1957, 213);
//  у знач. ім. смугливий, вого, чол.; смуглява, вої, жін. Той (та), що має трохи смуглу шкіру. Смуглява й русявенька все у в очах моїх стояли. Як видіння… (Павло Тичина, Зростай.., 1960, 67).