СМОТРИТЕЛЬ

СМОТРИ́ТЕЛЬ, я, чол., дорев. Службовець, що займався наглядом, спостереженням за ким-, чим-небудь. Смотритель увійшов у клас, ступив на кислиці, посковзнувся й дав сторчака (Нечуй-Левицький, III, 1956, 317); Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище «морда» (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 191); Вчився [Валерик] тільки на високі бали, краще за.. прикажчицьких синків, які тільки й знали, що бігати до смотрителя з доносами (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 75); Штатний смотритель училища Іван Микитович Зозулін схилив голову набік (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 270).