СМІ́ТИ, смі́ю, смі́єш, недок.
1. Насмілюватися, наважуватися робити або казати що-небудь, осмілюватися. — Одна робить все сміліше — І пошиє, і напише.. Друга рада б, та не вміє, Мов соромиться, не сміє, Мабуть, їй судилось так (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 230); Вона при матері не сміла змагатися з сестрою, бо знала, що мати завжди стане в обороні Софії (Леся Українка, III, 1952, 505); [Сербин:] Не було ще чоловіка на світі, щоб смів мене вразити і щоб даром пройшло йому сеє (Степан Васильченко, III, 1960, 23); Санька любила брата з ревністю ведмедиці, Кожному, хто смів його ображати, вона ладна була перервати горлянку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 154).
Не смій (не смійте) — уживається як форма категоричної заборони робити що-небудь. — Доки не здаси всіх екзаменів, з двору виводити [мотоцикл] не смій! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 101); Кинулись партизани до Худякова. Навперейми їм Глушак. — Стійте! Стійте! Не смійте стріляти! (Олександр Довженко, I, 1958, 122); Не сміти дихнути — те саме, що Не [наважитися] дихнути (див. дихнути). Наш дім поставлений в куточку затишному: Ні Австр, ні Апельйот не рушать мого дому; Фавоній і Борей дихнуть не сміють там (Микола Зеров, Вибр., 1966, 204); Смію думати (запитати і т. ін.) — уживається як ввічлива форма ствердження або запитання. — Я смію думати, що не буду для вашої дочки ні варваром, ні тираном, ні деспотом (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 54); [Антоніо (стає на порозі і здивовано оглядав хату):] Магістре хвальний! Смію запитати, ви певні в тім, що се його домівка? (Леся Українка, III, 1952, 111); Як ти смієш (він сміє, ви смієте, вони сміють, ти смів, він смів і т. ін.)? — уживається для вираження обурення чиїмись словами, діями, вчинками. — Як ти смієш таке говорити на свою матір? — суворо крикнув Кайдаш (Нечуй-Левицький, II, 1956, 299); — Як ти сміла являтися у мою хату, коли в мене чужий чоловік є? — аж скрегоче, аж ногами тупоче та сичить Кирило Іванович (Панас Мирний, I, 1954, 158); — Що ти за птиця? Ти — Ягня! Як сміло ти мене питати? (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 40); Левко нараз рвонувся, мов струна, кинувся до неї, схопив руками. — Як ви смієте! — крикнула вона, вислизнувши з обіймів (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 69); Дочка кругла відмінниця, грає на інструменті, — та як вони сміють її не прийняти? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 162).
2. перев. із запереч. не. Мати право на що-небудь. Софія Петрівна отямилась скоро, — Аркадій! Ти збожеволів! Ти не смієш оддавати землі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 391); Нас не лякає бомб виття, Бо ми ж усі — солдати, І зброї в битві за життя Не сміємо складати (Леонід Первомайський, II, 1958, 250).
3. Бути в змозі робити що-небудь. Наша радянська дійсність створює ґрунт для відродження людської особи в усій її повноті і цільності — сміти неможливе, творити корисне і праве (Радянське літературознавство, 4, 1967, 62);
// Бути здатним; могти. — Як мені доведеться губернатора об чім прохати, то я не знатиму, як перед ним і стояти? Впаду та не смітиму й устати! (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 283).