СМІЛИВО, присл.
1. Присл. до сміливий. З юрми вийшов якийсь огрядний чоловік, сміливо підступивсь до нас (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 258); Тимко сміливо відкрив двері. У місячнім сяйві кроків за два від порога стояв якийсь чоловік (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 268); Молодь сміливо виступав за нові прогресивні методи роботи, домагається значного піднесення продуктивності праці, зниження собівартості продукції (Хлібороб України, 6, 1966, 8); Ніхто до Т. Г. Шевченка так сміливо і щиро не показував у мистецтві життя казахів (Вітчизна, 3, 1968, 155).
2. Без зусиль; легко, вільно. Якесь здоровецьке вікно Сіріє: таке здорове, що в його чоловік сміливо увійшов би, не схиливши голови (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 96);
// З повним правом. Неспокій цей Я можу сміливо назвать чудесним (Максим Рильський, III, 1961, 222); Цю смолу тут-таки варили в казанах два запорожці, яких сміливо можна було вважати за чортів (Олександр Довженко, I, 1958, 227).