СМЕРТНИК

СМЕ́РТНИК, а, чол., розм. Людина, засуджена до страти. Перед смертю вони написали до своїх рідних листи, які передали на волю через своїх адвокатів. Скільки віри й життєлюбства було в листах цих смертників (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 35); На землю спадала вечірняя мла, як варта на розстріл матросів вела.. Я смертників бачив обличчя, як сніг, упали вони, лиш один з них побіг (Володимир Сосюра, I, 1957, 450);
//  Приречений на смерть.  * У порівняннях. Як на приреченого, як на смертника глянув Спартак на Богдана, коли цей з новими своїми друзями виходив уже з КП (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 123); На цих людей дивились, як на смертників, і ніхто не заздрив порівняно великому їх заробітку (Петро Колесник, Терен.., 1959, 300).
 Камера смертників — камера у в’язниці для засуджених до страти. З камери смертників Килигея звільнили повсталі херсонські робітники (Олесь Гончар, II, 1959, 10); Пригадую, що за тюремними переказами тринадцята камера — це камера смертників (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 229).