СМЕРКА́ННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням смеркати. Тихий вечір. Мить смеркання. Тепла хвиля в груди б’є… (Леонід Первомайський, II, 1958, 78); * Образно. Ясна ніч нагадувала такий згасаючий день, що носить уже в собі смеркання вічності (Олесь Гончар, III, 1959, 124).
2. Напівтемрява, яка настає після заходу сонця; сутінки. Вже майже не видно їх у раннім осіннім смерканні, і звуки сурм ледве чути (Олесь Гончар, II, 1959, 406);
// Час між заходом сонця і настанням ночі. Смеркання. Засвітились у Виборгському домі Ряди просторих вікон (Микола Бажан, Вибр., 1940, 142).
♦ Від (од) світанку до смеркання див. світанок; Від світання до смеркання див. світання; До смеркання — до настання темноти. Тепер Уляна хоч трохи більше поспить: все-таки в економії вона працює лише до смеркання (Михайло Стельмах, I, 1962, 481); З (від) рання до смеркання див. рання; З (од, від) ранку до смеркання див. ранок; На смерканні — після заходу сонця; коли смеркає. Бій закінчився на смерканні повним розгромом двох німецьких батальйонів (Юрій Збанацький, Таємниця.., 1971, 299).
3. у знач. присл. смерканням. Після заходу сонця; коли смеркає. Смерканням робітники цукрорафінадного заводу передали в Медвин, що на світанку мають прибути драгуни (Михайло Стельмах, I, 1962, 636).
4. перен. Стан занепаду. На роботі з ним траплялися чудні припадки.. Хазяїн його не схотів такого клопоту й відпровадив його до лікарні, куди він оце ступив, переживаючи духовне смеркання (Іван Микитенко, II, 1957, 233).