СМЕРК

СМЕРК, у, чол. Те саме, що смеркання 1,2. Перед смерком я вийшов на берег (Олесь Донченко, VI, 1957, 289); Сонце сіло за Черепанову гору, запав смерк (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 59);  * Образно. Блиск і свист протнули смерк, Жар сузір померк (Микола Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 34);  * У порівняннях. Біла снігова імла стояла над просторами, наче чудернацький білий смерк (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 590).
♦ Від (од) світання до смерку див. світання; До смерку — до настання темноти. До самого смерку бились козаки та пани на герцях. І тільки чорна ніч розвела ворогів на обидва боки (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 242); Часом Дарка так і до смерку ждала, а Юзя не приходила… Дарка почала «вичитувати» панні, ледве тая прийшла. — Чом ви-те, панно, не вийшли зараз по обіді? (Леся Українка, III, 1952, 632); З (од, від) ранку до смерку див. ранок; На смерку — коли смеркає. Одного вечора, вже на смерку, надумав я за озеро (Марко Вовчок, VI, 1956, 317).