СМЕРЕКОВИЙ

СМЕРЕ́КОВИЙ, а, е. Прикм. до смерека. Покликав [Іван]: — Марічко!.. М’яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 347); Стежка вела високими верхами і густими смерековими борами (Іван Франко, V, 1951, 58); Довкола, на горах і в долинах, шумить і гуде смерековий ліс (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 6);
//  Зробл., вигот. із смереки, з її гілок. Піду на грядки, і Семенко зі мною .. Зробив я йому сапочку смерекову, йде по слідах та й собі нахиляється, аж зопріє (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 8); Солдат на буковій корі Вирізав те слово тесаком Та й закрив смерековим вінком, Щоб не вгледів старший офіцер (Платон Воронько, Три покоління, 1950, 8);
//  Засаджений, порослий смереками. Сині смерекові гори затягнуло холодною імлою (Юрій Бедзик, Украдені гори, 1969, 3).