СМА́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до смалити 1, 2, 4.
2. у знач. прикм. Який засмалився, засох на сонці й вітрі. Хотіла б я хмарою бути:.. Тоді б я дощем зашуміла На смалених вбогих полях (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 323);
// Який обсмалено на вогні;
// у знач. ім. смалений, ного, чол. Той, хто обсмалився. Левко посміхнувся, повільно розтулив уста: — Смаленому завжди звідкись вогнем чи димом пахне (Михайло Стельмах, I, 1962, 624).
♦ Дуба смаленого плести — те саме, що Дуба смаленого правити (див. дуб); Дуба смаленого правити див. дуб; [Не] бачити смаленого вовка див. вовк; Пахне смаленим див. пахнути.