СМАГЛЯ́ВИЙ, а, е.
1. Темнуватого кольору, забарвлення (у порівнянні із звичайним кольором шкіри людей білої раси). Спав сторож друкарні, молодий іще й кріпкий хлопець із смаглявою шкірою й опухлим обличчям (Іван Франко, VI, 1951, 251); Лице його, трохи подовгасте, мало барву якусь смагляву (Лесь Мартович, Тв., 1954, 231); Амангельди зовсім розгублюється, і його смаглява шкіра став бронзовою від краски, що заливає йому обличчя (Іван Багмут, Опов., 1959, 99); Густа смолиста щетина облямовувала його смагляве, горбоносе обличчя (Іван Рябокляч, Золототисячник, 1948, 56);
// Який має таку шкіру. Румуни всі, як один, були смагляві, чорноокі, довгообразі (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 373); Тамара познайомилася з сусідкою-полькою і з смаглявою сербіянкою Зарою (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 186); За нею.. йшла молода ще на вигляд, у вишиваній сорочці та рясній спідниці, смаглява, як циганка, мати (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 310).
2. Який засмаг, загорів на сонці й на вітрі; засмаглий, загорілий. Обличчя в усіх [дівчат] обвітрені, смагляві, з пошерхлими од вітру губами (Андрій Головко, II, 1957, 7); Лариса підвела на нього очі; смаглявий, тепер він видавався зовсім чорним (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 75);
// перен. Який дозріває. Цій дівчині йшов шістнадцятий рік. Вона доспівала, як стрункий і повний колос смаглявого жита (Іван Микитенко, II, 1957, 396); Дорошенко сідає на траві, погляд його спочивав на пшеницях, що підходять аж до посадки, смагляві, повноколосі (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 217).