СЛУЖНИ́ЦЯ, і, жін.
1. У поміщицькому та буржуазному побуті — жінка, що прислуговує в домі, кому-небудь. Служниці чепурили покої, поденщиці білили будинок знадвору (Леся Українка, III, 1952, 649); Шляхтянки а служницями вишукували собі по крамницях мудровані вбрання (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 7); Біля ґанку дві служниці на снігу чистили віниками величезний барвистий.. килим (Андрій Головко, II, 1957, 480); * Образно. Доля йому посміхалася. Він тягнувся до неї обома руками, хотів швидше оволодіти нею і зробити її своєю служницею (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 33).
2. перен. Те, що служить інтересам кого-, чого-небудь, сприяє якійсь справі. Католицька церква стала служницею міжнародного імперіалізму (Юрій Мельничук, Обличчя.., 1960, 11); Буржуазна етнопсихологія, що виникла на основі вимог наукового розвитку, продовжувала розвиватися в епоху імперіалізму під впливом реакційних суспільних запитів імперіалістів, поступово перетворюючись на їхню сумлінну служницю (Народна творчість та етнографія, 6, 1968, 33).