СЛУ́ЖКА, и.
1. жін. і чол., заст. Слуга (у 1, 2 знач.), [Мартин (один):] Треба десь такого служку достать, щоб при горницях був, бо Омелько старий для прислуги (Карпенко-Карий, I, 1960, 350); Знайома уже молодиця-служка увійшла, розставила стіл серед хати; накрила, настановила тарілок і знову вийшла (Панас Мирний, I, 1954, 333); Євген оглянувся: на порозі стояли дві молоді служки (Михайло Стельмах, I, 1962, 349); Опанас Грінчук, нащадок нужденних ріпників, розповів мені, що він служив колись служкою в одній кав’ярні у Львові (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 163); Ранком ми лагодились іти до староства, коли служка готелю повідомила нас, що в коридорі чекає на паню [пані] швачка (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 98); Пишна галерея прихильників і служок грошового мішка ..вийшла з-під пера Тобілевича (Максим Рильський, III, 1956, 276); За католицькою церквою тягнуться й інші чорносутанні служки імперіалізму, в тому числі уніатські банкрути (Юрій Мельничук, Обличчя.., 1960, 9).
2. тільки ч. Слуга в монастирі або в архієрея. — Я роду козачого, — усе .. йому розказав. Він [його преосвященство] слухав, поглядав на мене, поглядав на свого служку (Марко Вовчок, VI, 1956, 253); Монастирські служки, схожі на чорне гайвороння, чистили й розмітали від снігу доріжки (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 445); Після виходу з в’язниці він покаявся і пішов служкою в Лавру (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 12); * У порівняннях. Обніс [Черевань] усіх; не минув і Василя Невольника, хоч той стояв собі оддалік, мов у монастирі служка перед ігуменом (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 62).