СЛУШНІСТЬ

СЛУ́ШНІСТЬ, ності, жін. Абстр. ім. до слушний. Ви немов соромитесь трохи за сі вірші, але не тим розумію, щоб признавала слушність такій соромливості, а тільки тим, що по собі знаю се почуття (Леся Українка, V, 1956, 432); Містер Гарбер, наш юрисконсульт, визнав цілковиту слушність Грегемової відповіді (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 188); Бронко остаточно визнав слушність повчань старшого товариша, хоч біль від розчарування ще довго отруював йому життя (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 224); Сидів [Ярема] смирно, вдавав з себе уважного слухача, прикривав очі повіками, стверджуючи слушність слів пана емісара (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 61).