СЛУХНЯНО

СЛУХНЯ́НО. Присл. до слухняний. Слухняно внесла [Гаїнка] дров, затопила піч (Борис Грінченко, II, 1963, 432); Зголоднілі за день опришки дивились жадібно на багатий стіл, одначе слухняно чекали знаку від Довбуша (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 49); Рубін підвівся і слухняно пішов у кухню мити руки (Іван Сенченко, Опов., 1959, 10); Машина слухняно неслася під гори (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 156); Залізо слухняно подається, краї тоншають (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 202).