СЛУХНЯНІСТЬ

СЛУХНЯ́НІСТЬ, ності, жін. Властивість за значенням слухняний. [Руфін:] Мені бридка слухняність поневолі, — я ж не рабиню взяв собі за жінку (Леся Українка, II, 1951, 342); Шахай його поважав за акуратність і слухняність (Юрій Яновський, I, 1958, 158); Франко найбільш темними сторонами діяльності попівства вважав пропаганду серед народу слухняності, пасивності і непротивленства злу (Вісник АН УРСР, 4, 1949, 45); — Машина [«АН-2»] одразу сподобалася мені слухняністю в повітрі, легкістю в керуванні (Вечірній Київ, 2.IX 1967, 4).