СЛОВОТВІ́Р, во́ру, чол., грам.
1. Творення слів у мові, а також способи їх творення. Словотвір — творення від існуючих у мові слів та їх форм нових слів або форм з новим значенням чи відтінками значень за допомогою відповідних лексико-граматичних засобів (Словник лінгвістичних термінів, 1957, 173);
// Новоутворене слово. Особливу цікавість [у думах] являють складні, подібні до гомерівських, прикметники та іменники: домодержавець, злосупротивна (хвиля), людославне (Запорожжя) і т. ін. У піснях таких словотворів, скільки нам відомо, нема або майже нема (Максим Рильський, IX, 1962, 229); Письменник [М. Старицький] прагнув збагатити українську літературну мову. Звичайно, не всі його словотвори увійшли до літературної мови, але деякі здобули право на життя (Історія української літератури, I, 1954, 415).
2. Галузь мовознавства, що вивчає будову слів і способи їх творення. При вивченні слова розрізняють словотвір, що охоплює морфологічні елементи, які формують лексичне значення граматично виражених понять, так звані словотворчі елементи, і словозміну (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 343); Відзначено, що поступові, еволюційні зміни в структурі української мови відбуваються в наш час не лише в галузі лексики і фразеології, а й у словотворі (Мовознавство, XVI, 1961, 89).