СЛЬОЗИТИ, зить, недок.
1. неперех. Виділяти сльози, плакати (про очі). Вітер сердито шматував убогу одіж, наскрізь пронизував тіло. А очі, що журно вдивлялися в туманну далину, сльозили (Андрій Головко, I, 1957, 122); Лежав [Аркадій] спокійно, але обличчя видалося їй якимсь зміненим.. Ліве почервоніле око сльозило (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 93).
2. перех. Викликати в когось сльози на очах. Гострий запах паленої сірки ще не вивітрився, він свердлив у носі і сльозив очі (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 5); Попіл вітром не розвіяло. Він і досі запорошує, сльозить очі старим матерям і літнім вдовам, що не зазнали материнства (Літературна Україна, 2.VI 1967, 3).
3. неперех., перен. Витікати по краплині; сочитися. Вони надибали степову криничку, джерело, що ледве сльозило й виповняло природну западинку, оброслу травою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 342); Оглянув Кметик обережно бузька, розпука тяженька огорнула його душу: ліва нога в коліні надвоє зламана, а з-під лівого крила сльозить кров червона і тепла (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 123);
// Нести обмаль води. Влітку часто-густо вона [річка Сура] ледь сльозила, а зараз несла каламутну воду широким потоком (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 315).