СЛІВЦЕ

СЛІВЦЕ́, я, сер. 1. Зменш.-пестл. до слово 1. Дідок усе її потішав якимись маленькими, сухенькими слівцями (Гнат Хоткевич, II, 1966, 294); Одно невеличке слівце «Дінь як молотком ударило її в голову (Панас Мирний, I, 1949, 240);
//  Влучне, дотепне, виразне слово. Особливої жвавості надають розповіді широко представлені в байках Глібова різного роду слова і слівця від окремих часток до цілих висловів, характерних для усного мовлення (Курс історії української літературної мови, I, 1958, 427); Інколи можна зберігати — в перекладах з близької мови — і деякі діалектизми або особливо цікаві слівця (Максим Рильський, IX, 1962, 80).
♦ Вуличне слівце — те саме, що вуличне слово (ідив. слово). — Що це — «шамовка?» — спитала Наталка. — Все, що жуємо. — Вуличне слівце, — поморщився Дробот (Семен Журахович, Нам тоді.., 1968, 127); Гостре (загостре і т. ін.) слівце — те саме, що Гостре (загостре і т. ін.) слово (див. слово). Старий явно глузував з дівчат, але вони вдали, ніби не помічають того насмішкуватого тону. Тільки запальна Варя Кочубей насурмилась, ладна вже була кольнути Сою якимсь гострим слівцем (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 52); Закидати (закинути) слівце кому, за кого — те саме, що Закидати (закинути) слово (див. слово). Влас Харитонович тим часом квапився і Надію залучити на підмогу: — Закинь йому слівце. Тебе він послуха (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 144); — Хочеш, я за тебе [матері] слівце закину? — Не треба. Хочу побути вдома (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 203); Замовити слівце [добре (прихильне)] за кого — те саме, що Замовити [добре (прихильне)] слово (див. замовляти). Альошка — начальник, і що б то за батька замовити перед Чучком слівце! Хіба ж догадається? (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 141); Красне слівце — те саме, що Красне слово (див. красний); Міцне слівце див. міцний; [Не] для (задля, ради) красного слівця див. красний; Не промовляти (не промовити) [і] слівця — те саме, що Не промовляти (не промовити) і слова (див. промовляти). Як-то тихо, глухо!.. По тижнях слівця було не промовимо любого (Марко Вовчок, I, 1955, 266); Ні слівця, ні півслівця див. півслівця; Перекинутися слівцем — те саме, що Перекинутися словом (див. слово). Стомлювалась вона дуже, це правда: те в лікарні, то на курсах кваліфікації. А все ж таки могла б уряди-годи з невісткою слівцем перекинутися. Де там! (Ігор Муратов, Жила.. вдова, 1960, 76).