СЛІПУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який сліпить очі (про сонце, світло, блиск і т. ін.). Сліпуче сонце осявало струнку постать татарки, грало на рудих, свіжопофарбованих косах (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 285); Під сліпучим сонцем сяяли безкраї сніги (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34); По небу пливуть важкі грозові хмари. Сліпучі блискавки полосують виднокіл (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 24); За вікнами пливла непроглядна ніч, а тут сяяло сліпуче електричне світло (Василь Кучер, Полтавка, 1950, 9); Стукають молотки, скиглять терпуги, спалахують сліпучі вогні електрозварювання… (Остап Вишня, I, 1956, 328); * Образно. Про тих [думаю], чиї симфонії й балади,.. Картини, драми, статуї, поеми Крізь ночі і віки сіяють нам сліпучим — ні! — животворящим сяйвом! (Максим Рильський, II, 1960, 61);
// Який засліплює очі, заважаючи добре бачити, дивитися (про сніг, дощ, пісок і т. ін.). Крізь їдкий, сліпучий дим, Крізь море творчого страждання Очам ясніє молодим Світанок пишного єднання (Максим Рильський, II, 1946, 28);
// Надзвичайно яскравий. Над селом стояв зимовий ранок, блакитний і до болю в очах сліпучий (Василь Кучер, Вогник, 1952, 33); До Чупахівки їхали возами. Дорош лежав спиною до вітру, мружився на сліпучу голубінь неба (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 137);
// Надзвичайно чистий (про щось біле). Гори Гренландії і Антарктиди сховані під снігом і льодом. Тільки прямовисні схили найвищих вершин чорніють в сліпучій білизні снігового покриву (Фізична географія, 5, 1956, 118).
2. перен. Чудовий, прекрасний; який справляє велике враження (про зовнішність, красу). Ернестіна Коельо, вже не молода, але все ще з слідами сліпучої краси, обпекла його презирливим поглядом (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 104);
// Який приваблює, чарує; надзвичайно приємний. Секретар, не випускаючи Рідкодубової руки, поспішаючи, давав поради… Збоку стояв агітпроп і всміхався своєю сліпучою усмішкою (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 235); Мрії були такі сліпучі й принадні, що Янек мимоволі впустив поводи (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 4).