СЛІПУЧЕ

СЛІПУ́ЧЕ. Присл. до сліпучий 1. Ранкове сонце сліпуче сяяло просто в очі Семенові (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 24); Сліпуче мигнула довга, схожа на спис блискавка, вдарила синім вістрям у гору, що зеленіла між двох будинків (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 3); Електрика горіла ясно й сліпуче, навіть не мигаючи, затопивши сліпучим світлом людей (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 453); Навколо під сонцем сліпуче іскряться сніги (Михайло Стельмах, II, 1962, 259); Медалі з заяложеними колодками сліпуче сяяли йому на грудях, вбираючи сонце (Олесь Гончар, III, 1959, 16); Вийшов до столу піонер-сурмач, сліпуче блиснула на сонці сурма, він підняв її вгору й заграв (Олесь Донченко, V, 1957, 530); Сліпуче блищить Дніпро, вкритий біля берегів нерівною кригою (Літературна газета, 6.I 1955, 4).