СЛІПОТА́, и, жін.
1. Стан за значенням сліпий 1. [Михайло:] Як жаль татка! Скілько у нього енергії!.. і на тобі таке нещастя: сліпота! (Карпенко-Карий, III, 1961, 64); Його педантична акуратність і автоматична точність при всіх вадах — глухоті, сліпоті й німоті.. — все це було незвичайне, незрозуміле і дратувало (Юрій Смолич, I, 1958, 85); Той [дід] був сліпенький на одне око. Ту сліпоту онук вважав найсерйознішим дідовим недоліком (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 427).
▲ Куряча сліпота див. курячий; Снігова сліпотя див. сніговий.
2. перен. Нездатність, невміння помічати те, що відбувається навколо, правильно оцінювати його. За сліпоту і самодурство Горлова доводилось платити людською кров’ю, людськими жертвами (Вітчизна, 8, 1958, 165); Ідейна сліпота, моральна невихованість, відсутність глибоких переконань і принципів породжують соціальну розбещеність, безпринципність, моральне падіння, духовну спустошеність (Вечірній Київ, 2.III 1966, 2).
3. збірн., розм. Сліпі люди;
// перен. Неписьменні, неосвічені люди. — А у вас чудо — необр ази, панно Мар іє!.. — Ляшки й собі кинулись дивитись на образи і один одного торкають: — бач, кажуть, бач! ге! що то богослов! зараз і завважив! Не ми, сліпота! (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 83).