СЛІПМА, присл.
1. Не дивлячись нікуди, не бачачи нічого; наосліп. Не знаходячи собі місця, рушив кудись [Іван] навмання, сліпма почвалав берегом, доки не опинився біля баркаса (Олесь Гончар, Новели, 1954, 125).
♦ Сліпма упадати див. упадати.
2. Не знаючи напевно обставин, не маючи точних даних. На запального Сагайду іноді «находило» таке, що він, забуваючи про всяку обережність, міг сліпма полізти на рожен. З Кармазинам цього ніколи на траплялось. Обачний, розсудливий, поміркований, він у найкритичніші хвилини не втрачав розважливого спокою та самовладання (Олесь Гончар, III, 1959, 374).