СЛАВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. славляться; недок.
1. Мати широку славу, популярність. — Велике містечко [Опішня] і давнє… Ще за козаччини воно славилося… (Панас Мирний, IV, 1955, 372); Візантія довго процвітала, славилась (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 144);
// чим, як хто і без додатка. Бути широко відомим у певному відношенні. Заохочена мимовільним порятунком бідних хворих, вона стала думати, чи не можна завести традиційну аптечку, якою прабабки славились (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 105); Мій небіжчик тато був коваль і славивсь на всю околицю не тілько хорошою та тривкою роботою свого ремесла, але й своєю живою, гостинною та людяною вдачею (Іван Франко, IV, 1950, 463); Командир корабля капітан III рангу Журба, який славився своєю хоробрістю в бою, розгубився й занімів (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 12); Хто не знав у Троянівці завжди доброї, жартівливої та співучої головихи Насті, що славилася у селі як найкраща мазальниця? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 425); — Вчився я замолоду шевцювати. Швець, який навчав мене, правда, був добрий, славився на все місто (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 139).
2. уроч. Прославлятися, звеличуватися. Слався, земле радянська єдина, Слався, дружбо людей на землі! (Максим Рильський, III, 1961, 140).
3. розм. Хвалитися, вихвалятися. Не славтеся царевою Святою [війною]. Бо ви й самі не знаєте, Що царики коять (Тарас Шевченко, I, 1963, 337).
4. Пас. до славити 1, 2. Будь-яка справа людиною ставиться і людиною славиться. Ця народна мудрість набула в нашому суспільстві особливо глибокого і конкретного змісту (Комуніст України, 8, 1967, 6).