СЛАТИСЯ шлеться; мин. ч. слався, слалася, лося; недок.
1. Направлятися, іти до когось з чиїмсь дорученням. Мене мати та й не била — Самі сльози ллються: Од милого людей нема, Од нелюба шлються (Народна лірика, 1956, 252).
2. до кого. Те саме, що засилатися 2.
СЛАТИСЯ 2, стелюся, стелешся, недок. Те саме, що стелитися. Під ногами слався пухкий килим з трава і листя (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 84); Барвінок цвів і зеленів, Слався, розстилався (Тарас Шевченко, II, 1963, 399); Праворуч, скільки оком сягнеш, слався степ (Борис Грінченко, II, 1963, 82); Густий ліс — неїжджений, неходжений, слався навкруги (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 276); Перед нею слалися три шляхи. Котрим шляхом бігти? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 83); Часом дим ішов угору, а часом слався по землі, сивиною, як туманом, покривав луг (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 253); Христя ухопила рядно, подушку і побігла слатися (Панас Мирний, III, 1954, 161); Посидівши так одне проти одного, Тиміш Іванович казав: — Стелись! Салимонія Пилипівна слалася (Остап Вишня, I, 1956, 350).
♦ Щоб дорога слалася скатертю див. скатерть.