СКИТ, у, чол.
1. У православних монастирях — невелике житло ченців-самітників, розташоване віддалік від основних монастирських будівель. Сидів пустинник біля свого скиту Серед лісів безмірних та безлюдних (Іван Франко, X, 1954, 161).
2. Старообрядницький монастир або невелике поселення монастирського типу в безлюдній місцевості. Ще здалека, коли йдеш полем Берестецької битви, впадав в око.. двоповерхова кам’яниця — колишній чернечий скит (Літературна Україна, 3.IX 1966, 2); — Довелося викликати схимника Іова Княгницького з Святовоздвиженського скиту (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 130).