СКУРЮВАТИ, юю, юєш, недок., СКУРИТИ, скурю, скуриш, док., перех.
1. Випалювати, докурювати до кінця (цигарку, люльку). На другий день зранку і став він на роботу. Тяжко.. І цигарки скурити немав коли (Андрій Головко, I, 1957, 178);
// Витрачати, використовувати на куриво. — Ти багато тютюну скурив, твоє м’ясо прокоптіло (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 186); — Як він спитав на політзанятті, хто скурив газету, я хотів збрехати, що не бачив, але не зміг (Олесь Гончар, III, 1959, 34); Лист пожмакано, але нічого — на куриво годиться. Правда, не читаний же лист… Прочитати б, а тоді вже скурити… (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 159).
2. рідко. Витрачати на виготовлення горілки, самогону і т. ін. — Для своїх підлабузників не скупиться [Кіндрат] на народне добро. Не одну сотню пудів з економії на самогон скурили (Андрій Головко, II, 1957, 495).