СКУПО

СКУПО. Присл. до скупий. Жив він собі тихо, скупо! оженився на такій же скупій, як і сам, панночці, — та й складали добро (Панас Мирний, II, 1954, 263); Щороку оране поле покривалося лише скупо.. травою, а більше стирчало бур’янами (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 45); Скупо платять за перевіз (Юрій Смолич, I, 1958, 48); В гори до опришків вісті доходили скупо (Гнат Хоткевич, II, 1966, 237); Ботушканиха годувала скупо (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 12); Чому так рідко, так скупо обзиваються наші гармати? (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 140); Скупо розповідав [Янош] літніми вечорами біля вогнища про свої далекі краї (Олесь Гончар, II, 1959, 30); Помітивши до себе увагу, старий скупо посміхнувся (Петро Панч, Синів.., 1959, 6); Крізь вузьке вікно скупо проникало денне світло (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 57).