СКУЙО́ВДЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до скуйовдити 1. Навис [полин] над урвищем скель і тряс бородою над самим морем, неначе фавн дико скуйовдженою вовною (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 288); Нависають над очима скуйовджені вітрами чорні брови (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 68).
2. у знач. прикм. Покошланий, сплутаний (про волосся, шерсть і т. ін.). Спереду їх стояв кремезний хлопець в розірваному піджаці, з напущеним на лоб русявим скуйовдженим чубом (Степан Васильченко, IV, 1960, 29); * Образно. На фоні чорного неба і скуйовджених хмар, що.. клекотіли вгорі, побачив він таку ж чорну тінь, що майже зовсім зливалася з небом (Сава Голованівський, Крапля.., 1945, 47);
// З покошланим, сплутаним волоссям, шерстю і т. ін. У дядечка Лупу.. біла скуйовджена голова і зовсім молоді рум’янці на щоках (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 53).