СКУБ

СКУБ, СКУБ-СКУБ, присудк. сл., розм. Уживається за знач. скубнути. Скуб, та й висмикнула з нього перо (Павло Чубинський, II, 1878, 135); Як сірі вовняні клубочки, котилися вівці по стерні. Голови в стерню — скуб-скуб… (Андрій Головко, I, 1957, 269).