СКРИЖА́ЛЬ, і, жін., книжн.
1. Дошка, плита з написаним на ній текстом, звичайно священним, культовим. По стінах не картини, не ікони — розвішані там білі скрижалі, а на їх — дрібні.. письмена (Степан Васильченко, I, 1959, 337); [Тірца:] Стовп огняний не поведе нікуди, не скаже хмарний стовп: іди за мною. Не спустить бог нові скрижалі з неба — ще ж не сповнився й давній заповіт (Леся Українка, II, 1951, 160); — Грецькі боги, то й словеса їхні, — знизав Сивоок плечима. — Скрижалі знайшов Мойсей кам’яні трьома мовами (Павло Загребельний, Диво, 1968, 680); * Образно. Якби мені до рук скрижалі Долі, Я розписав би їх по власній волі (Василь Мисик, Біля криниці, 1967, 315); * У порівняннях. Воїнів безсмертні імена На нім [камені] засяють, мов скрижалі чисті, І материнські сльози горьові Його нутро камінне пропечуть! (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 67).
2. перев. мн., які, чого, перен. Те, що зберігає, куди занесені пам’ятні події, дати, імена і т. ін. «Книгою життя» називав народ свою Конституцію. На її золотих скрижалях записані благородні закони соціалістичної демократії (Павло Тичина, III, 1957, 312); Року 1959 історія світового кінематографа записала на своїх скрижалях зворушливі рядки про нечуваний за розмахом огляд прогресивного кіномистецтва земної кулі, яким був Перший Московський Міжнародний кінофестиваль (Мистецтво, 5, 1961, 30); Українські пролетарі вписали не одну яскраву сторінку на скрижалі нової історії молодої Радянської республіки (Іван Цюпа, Україна… 1960, 58).