СКРУ́ХА, и, жін.
1. Тяжкий, гнітючий настрій. Пам’ятаєш, ..Як мене давила скруха І рятунку не було? (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 137); Скруха взяла Тараса за серце (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 320); Ні сліз, ні думок — тільки скруха тяжка на душі (Іван Ле, Право.., 1957, 130);
// Співчуття, жаль. Валя з неприхованою скрухою дивилась на Стахурського. Марії нема! (Юрій Смолич, Ми разом.., 1950, 164); — І треба ж було схопити осколок у такий момент! — зі скрухою промимрив Шумаков (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 404);
// Те, що завдає кому-небудь неприємностей, страждань. Не в малому зрості скруха (Сергій Воскрекасенко, З перцем!, 1957, 168).
2. Визнання своєї провини, вияв каяття. Побіч провинника стояв піп і говорив йому довго і переконуюче.. про скруху, про покуту за гріхи (Іван Франко, II, 1950, 117).
Скруха серця — те саме, що Муки совісті (див. совість). [Джонатан:] Сам Годвінсон казав, що коли ти покірно прийдеш, повний каяття і скрухи серця, — він тобі пробачить, як і громада (Леся Українка, III, 1952, 105).