СКРОМАДИТИ, джу, диш, недок., перех.
1. Зчищати чим-небудь гострим верхній шар чогось; скоблити, скребти. Баба Оришка стояла коло столу, скромадила його ножем і змивала (Панас Мирний, I, 1954, 253).
♦ Моркву скромадити див. морква.
2. Шкребучи чим-небудь гострим, твердим по якійсь поверхні, утворювати неприємні звуки. — У хаті тихо; чути, як ложка скромаде [скромадить] об миску, як човгає Хівря від столу до печі (Панас Мирний, III, 1954, 27);
// перен., жарт. Старанно писати, натискаючи на перо. Люба мамочко! ..Про подоріж в Алупку.. вони вже тобі, певне, просторо [докладно] писали, бо вчора щось там півдня скромадили — мені, звісно, не показували (Леся Українка, V, 1956, 231).
3. розм. Те саме, що чухати. Колісника наче злі комарі кусали у потилиці, так він її раз по раз скромадив, ходячи похнюпившись по садку (Панас Мирний, III, 1954, 359).