СКРА́Ю, присл.
1. На межі чого-небудь, на кінці чогось, на початку або на кінці ряду. Іван скинув весла у перший скраю човен (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 385); Безрідні стоять скраю, дивляться смутно на чуже горе, та й своє в серці ворушиться (Леся Українка, III, 1952, 568); Я сиділа скраю од дверей (Панас Мирний, I, 1954, 85); Запарили [наймички] собі квашу й поставили горщик скраю на печі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 208); На вільному ослоні скраю сів [Давид] (Андрій Головко, II, 1957, 127).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказівці на розміщення кого-, чого-небудь на межі або на кінці чогось. Це було колгоспне подвір’я. Воно стояло скраю мальовничого села (Юрій Яновський, I, 1958, 303).