СКОШУВАТИ 1, ую, уєш, недок., СКОСИТИ, скошу, скосиш, док., перех.
1. також без додатка. Зрізати косою або косаркою траву, збіжжя і т. ін. Сьогодні зранку на ставку скошуватимуть рогозу та комиш (Олесь Донченко, I, 1956, 50); Поки жнемо — доти й їмо, а як скосили — то все й поїли (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 46); [Казидорога:] А він тим часом поле вибрав і засіяв, луку скосив і забрав сіно (Іван Франко, IX, 1952, 389); Одцвілися волошки у липні, А у серпні скосили жита (Іван Нехода, Під.. зорею, 1950, 172); * У порівняннях. Купка [людей] заколихалася, затупцювалася. Це зразу, мов її хто косою скосив, пала на коліна додолу (Панас Мирний, III, 1954, 308); Повела [кохана] очима, як скосила. Холодком повіяло від неї (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 52);
// перен. Різким ударом збивати, зрізувати що-небудь. Зненацька бронемашини відкрили вогонь. Кулемети їх, як ножем, скошували стебла соняшників та кукурудзи, в якій залягли наступаючі (Олесь Гончар, II, 1959, 318); Дуб падав не сам. За одним замахом він скосив десятки дерев, що росли поблизу (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 49).
2. перен. Позбавляти життя; знищувати, вбивати. Рушай, друже, борозною, Доки служить сила, Дока доля серед поля Обох не скосила (Павло Грабовський, I, 1959, 521); Тиф скосив сестру так швидко і раптово… (Володимир Сосюра, II, 1958, 417); Іван вогнем із автомата Скосив п’ятьох [фашистів], що йшли на нього (Олександр Підсуха, Загули.., 1960, 52); — Не судилось мені бути коханою жінкою і дружиною. Вже у самому Берліні недобиті фашисти скосили мого рідного Ваню (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 20);
// безос. Розпоряджаючись, він стояв уже під самим світлом, де його щомиті могло скосити бандитською кулею (Олесь Гончар, II, 1959, 170).
Смерть скосила див. смерть.
СКОШУВАТИ 2, ую, уєш, недок., СКОСИТИ, скошу, скосиш, док.
1. перех. Надавати чому-небудь косої форми, положення, напряму. Для зменшення тертя об метал бокові грані свердла скошують під кутом 2—3° (Практикум з машинознавства, 1957, 70); — Бог з ними, 8 його книжками! Я давно його книжок не читаю й не читатиму. Нехай вже Ольга читає, — сказала Катерина з злістю, скосивши набік свій рот (Нечуй-Левицький, I, 1956, 568).
2. перех., що і неперех., чим. Повертати, обертати в певний бік (очі, погляд). Він сидить у повній задумі, весь час.. скошуючи очі вбік (Юрій Яновський, I, 1958, 136); — Хочеш, я їх зараз вкладу! — прошепотів Леонід, скошуючи погляд на німців (Олесь Гончар, IV, 1960, 60); Лазар скосив жовті білки і скривлений дивився услід йому з лихою цікавістю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 192); Подаючи Кифорові вогню, вчитель ще раз скосив на нього оком (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 37).