СКО́РЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до скорчити. Одноокого штовхнуто до гурту скорчених од болю і відчаю, мався бути тепер поводирем своїм скаліченим браттям (Павло Загребельний, Диво, 1968, 280); Семениха сидить на скорчених під себе ногах і прикладав до ватри трісок (Марко Черемшина, Тв., 1960, 88);
// у знач. прикм. На підлозі.. у неприродній позі лежав скорчений чоловік (Іван Ле, Право.., 1957, 196); Хотів був стріляти [хорунжий], та скорчена рука не змогла направити постріл (Олександр Довженко, I, 1958, 252).
СКОРЧЕНИЙ
Тлумачення слова