СКОНФУ́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до сконфузити. Старенька зразу чула себе якоюсь сконфуженою тими непривичними [незвичними] для неї об’явами [виявами] чемності і співчуття (Іван Франко, II, 1950, 301).
2. у знач. прикм. Який відчуває незручність, збентеження; зніяковілий. Мати, заклопотана і сконфужена, доливає горщик водою, бубонить щось (Степан Васильченко, I, 1959, 326); Сконфужений і злий Куліш став незабаром прощатись (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 344);
// Який виражає незручність, збентеження, зніяковілість. Сконфужений голос.