СКОЦЮ́РБЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до скоцюрбити. А дуб-зимняк уперто не віддає навіть висохле, перемите осінніми дощами, скоцюрблене морозами листя (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 25).
2. у знач. прикм. Дуже вігнутий, скривлений (про людину, частини її тіла, а також про живу істоту). Стрибали отак пустуни, стрибали — і ввечері Юрко вже ледве доліз скоцюрблений до хати (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 29); Лука ледве просовував крізь скривлений рот свій скоцюрблений синій язик (Іван Микитенко, II, 1957, 327); Весною Вася почав таки добре ходити, хоч нога була скоцюрблена в коліні (Ірина Вільде, Опов., 1954, 85); На поріг висунулася скоцюрблена бабуся (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 16); Дівчинка розломила горішок надвоє — в ньому сиділа чорна скоцюрблена мушка з прозорими крильцями (Олесь Донченко, IV, 1957, 57);
// Нерівний, зморщений. На дорогу осипалося жовте, скоцюрблене листя тополь (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 205).