СКЛЯНИ́ЦЯ, і, жін.
1. розм. Те саме, що склянка1. Був-то раз собі п’яниця: Все пропив, що тільки мав. Чи то піст був, чи м’ясниця, Все один закон тримав: Чарка.. чи скляниця — Пив (Іван Франко, X, 1954, 393); Лише взимку, холодної години, зігрівав [Мартин Прокопович] іноді тіло якоюсь скляницею того зілля (Олександр Копиленко, Навколо полум’я, 1961, 125).
2. діал. Невелика скляна фляга. Коли дід убрався в Іванову одежу, витяг собі скляницю з водицею і покропився — й нараз помолодшав (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 175).
3. ент. Те саме, що склівка. Гусінь тополевої скляниці завдає шкоди деяким видам тополі, особливо молодим деревцям (Шкідники поля, городу та саду, 1949, 69); Яблунева скляниця; Порічкова скляниця.