СКІНЧЕНИЙ

СКІ́НЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до скінчити 1. Балабуха.. всмак з’їв пирога, неначе після дуже важкої, але добре скінченої праці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 20); Товаришка моя помалу завела річ про те, що от уже весна, учіння [навчання] скінчене і час би вже їй їхати додому (Леся Українка, III, 1952, 575);
//  скінчено, безос. присудк. сл. Вона легко зітхнула, радіючи, що, нарешті, скінчено докучливу біганину (Юрій Смолич, I, 1958, 43); Вже.. й скінчено розмову (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 268).
♦ Пісня скінчена — наступає або наступив кінець чому-небудь. [Адмірал:] Цей наказ — це слабкість їх. Вони відчувають, бояться. Але їх пісня скінчена! (Олександр Корнійчук, I, 1955, 56); Скінчений осел — дуже вперта або нерозумна людина; цілковитий дурень. [Завадський:] По якого чорта нам до анкети того Цимбальського? Та ж то скінчений осел (Іван Франко, IX, 1952, 375).